Пам’яті мудрого наставника, педагога, колеги

У грудні 2017 року в м. Севастополі перестало битися серце відомого літературознавця, викладача, автора підручників і наукових статей, члена Академії наук вищої школи України – Ковальчука Генріха Степановича. З упевненістю можна стверджувати, що педагогіка і викладацька стезя – це істинне покликання Генріха Степановича, адже зробивши свій вибір на користь педагогічної діяльності, він усе життя присвятив саме цьому фаху. Народився Генріх Степанович 1936 року в невеликому с. Буша Ямпільського району Вінницької області. У 1951 році закінчив у рідному селі семирічку, а в 1954 році – Ямпільську школу № 1. 1955-1960 рр. – період навчання на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. Після закінчення університету працював за фахом у сільських школах Вінницької й Житомирської областей. З 1964 по 1967 рік – аспірант Ужгородського державного університету й за сумісництвом старший викладач у цьому ж навчальному закладі.

«Глухівський період» у житті Генріха Степановича розпочався з 29 липня 1967 року, з моменту призначення його (за розподілом) на роботу до Глухівського педагогічного інституту на посаду старшого викладача кафедри української мови після закінчення аспірантури при кафедрі української мови Ужгородського державного університету. З 1 вересня цього ж року Генріха Степановича призначено на посаду декана факультету підготовки вчителів початкових класів, а з грудня (й по 1976 рік включно) – проректора з навчальної й наукової роботи Глухівського державного педагогічного інституту імені С. М. Сергєєва-Ценського. За період своєї роботи у Глухівському виші Генріх Степанович виконував обов’язки не лише старшого викладача, а пізніше – доцента кафедри, а й перебував на важливих керівних посадах – декана факультету підготовки вчителів початкових класів, декана факультету дошкільного виховання, проректора з навчальної й наукової роботи, проректора по заочній формі навчання, члена Академії наук Вищої школи України, що вказує на його неабиякі професійні якості й високі організаторські здібності. У 1981 році Генріх Степанович успішно захистив плід своєї кількарічної праці – кандидатську дисертацію, присвячену дослідженню романа Зінаїди Тулуб «Людолови», а в 1982 році рішенням атестаційної комісії при Раді міністрів СРСР йому було присвоєно вчене звання доцента кафедри мов і літератури.

Його лекції – не просто виклад фактичного матеріалу про життєвий і творчий шлях письменника, а, насамперед, цікавий екскурс в епоху, оригінальна розвідка з численними цікавими й маловідомими фактами. Сотні студентів – майбутніх учителів – навчилися любити й цінувати українську літературу саме завдяки його заняттям. 2001 року Генріх Степанович вийшов на наукову пенсію, але продовжував працювати у рідному виші. Усе своє життя він віддав вихованню багатьох поколінь учителів і вихователів, прищеплюючи їм любов до читання, розвиваючи фахові навички, уміння думати й відстоювати свою думку, бути справжніми патріотами неньки-України. Він – автор читанок, книг для читання, програм курсу «Дитяча література» для педвузів (1976 р. і 1985 р.). Під його вмілим керівництвом зросло не одне покоління теперішніх викладачів Глухівського національного педагогічного університету імені Олександра Довженка. Промовистим є й той факт, що 37 років Генріх Степанович незмінно пропрацював у Глухівському педагогічному.

Держава високо оцінила здобутки й напрацювання Генріха Степановича на педагогічній ниві, нагородивши його численними подяками й почесними грамотами, значком «Відмінник народної освіти УРСР», медаллю «За доблестный труд», медаллю А. С. Макаренка, присвоївши почесні звання «Ветеран праці», «Заслужений учитель України».

Від колективу викладачів Глухівського НПУ ім. О. Довженка.