Молоді про військову службу

16 квітня на дев’яту годину ранку до брами військового містечка, де дислоковано 16 батальйон, почали прибувати молоді хлопці.

Глухівські одинадцятикласники за програмою трьохденних зборів з вивчення основ захисту Вітчизни отримали чудову нагоду не в теорії, а на практиці ознайомитися з бойовим озброєнням та спорядження мотопіхотної частини, яка, до всього, активно використовує його для відсічі агресору. Коли ми навчалися у старій добрій радянський школі, то про таке годі було навіть мріяти. З іншого боку, тодішня база навчальної військової підготовки у школах біла набагато потужніша: учні мали змогу, наприклад, збирати – розбирати автомат, оволодівати тактичними навичками на грі «Зарниця» та під час п’ятиденних польових зборів, з дуже схожим на армійський наметово – окопним побутом, маршами, такою собі подобою ротних тактичних занять, стрільбами. Викладачі основ захисту Вітчизни, що прибули до військового містечка, всі як один порівнювали «ті» часи з нинішніми. Відразу зауважу: порівняння було не на користь останніх.

Тим не менш, колективне відвідання 16 ОМПБ, як вже зазначалося, дало дуже багато в плані пізнання армійського життя. Хлопці, вишикувавшись шеренгами, зайшли в розташування, де вислухали заступника командира батальйону по роботі з особовим складом підполковника Едуарда СТУПОРЕНКА. Той дуже пояснив, на що треба звертати увагу, готуючись до військової служби:

Молодь слухала старшого офіцера дуже уважно.

Пролунала інформація й про, власне, саму військову частину: що її бійці тримали 14,5 кілометрів фронту, і за останню ротацію втратили 9 «двохсотими», тринадцять – пораненими, ще тридцять п`ять отримали контузію. За цей же період вісім воїнів нагороджено орденом Богдана Хмельницького, а четверо – «За мужність», третього ступеню:

Намагаюсь вам розповісти так, як воно є насправді, нічого не прикрашаючи, і – не згущуючи фарби. Так, військова служба – не мед, але дає дуже багато для справжніх чоловіків.

 

Далі було знайомство зі зброєю і військовою амуніцією. Натовп учнів згущувався то біля стенда з легкою стрілецькою зброєю, то зенітної спарки, то крупнокаліберних кулеметів. Солдати-інструктори, зі знанням справи пояснювали молоді тонкощі володіння тим чи іншим видом озброєння або технічними засобами. Тут тобі не якась там мертва теорія – багато чого випробувано, як то кажуть, на власній шкурі. Більше ніж деінде, збиралося хлопців коло мін та саперного спорядження. Хвацький сержант – детально й, водночас, просто та дохідливо, пояснював принцип дії різних типів мін, ілюструючи прикладами з власного бойового досвіду:

Ось ця, протитанкова, дуже потужна. Колись під Маріуполем став свідком, як на таку напоровся джип, його разом з екіпажем розкидало на шматочки на декількасот метрів, ніхто не вцілів.

Далі вже йшлося – теж у популярній формі - як убезпечитися від таких «сюрпризів». Його слухали взагалі, підозрюю, з завмиранням серця. Згодом мені розповіли що цей сержант воював з чотирнадцятого року, має досвід Іловайська. І таких у батальйоні чимало. Я почув, наприклад, історію про бійця, що положив зі згадуваної «спарки» половину взвода сєпарів.

Певен, школярі, відвідавши батальйон, взяли для себе багато корисного, і не лише в суто військовому аспекті. Ось що каже з цього приводу вчитель основ захисту Вітчизни й історії з ЗОШ№1 Андрій ЛІСНЕВСЬКИЙ: