П’ята Колона -2

Коли до нас, нарешті, прийде розуміння, що всі ми, без виключення, відповідальні за те, що діється в світі? Кожен з нас, а не тільки цар, президент, прем’єр, або хтось іще. Кожен винний: хто своєю діяльністю, хто, навпаки, бездіяльністю, хто – байдужістю, хто – дурістю.

Люди старшого покоління ніяк не позбавляться «совкової» психології і не відірвуться від дорогоцінних спогадів про колгоспне минуле з його безкоштовним навчанням, лікуванням і тому подібними «благами». І чомусь забувають, що у селян навіть паспортів не було, і працювали вони за паличку на трудодень. І про Соловки, і "чорні воронки”, і "забайкальських комсомольців” забувають. А про те, що у країнах «загниваючого капіталізму» (і чого се він ще й досі не зогнив?) люди мають такі зарплати і пенсії, які дозволяють їм навчатись, лікуватись, оплачувати послуги і подорожувати, чомусь не згадують. Зрештою, чому «звідти» ніхто до нас, з нашими благами, ні тоді не поспішав їхати, ні зараз? Навпаки, всі, хто має хоч маленьку можливість, намагаються виїхати «туди».

Звісно, що бабусям важко зрозуміти тих молодих студентів, що відвойовували собі можливість продовжувати навчання за кордоном, вільно пересуваючись по різних країнах, можливість проявити свої здібності, незалежно від родинних зв'язків з вождями і "вождиками”, близькості чи приналежності до того чи іншого «клану», без хабарів та принижень. Та все ж-таки є люди старі, не дуже-то й освічені, але мудрі: «Історії не знаєте», – дають вони одкоша новоявленим «росіянам», які все життя прожили на українській землі, їли український хліб і сало, але, як той вовк, якого скільки не годуй, все у ліс (тобто у бік Росії) дивляться. 5-та колона діє не тільки десь у Криму чи Донбасі. Вона тут, поруч з нами, у сусідній хаті, а деколи навіть у власній...

І це не тільки жертви російського телебачення. Так, вірних православної церкви московського патріархату затуркали «неканонічністю» української церкви, кодами і біометричними паспортами, яких вони бояться більше, ніж «геенны огненной». І не прислухаються до тих розумних і освічених священиків, які говорять, що боятися треба гріха, а не кода. Вони, наступаючи на ті самі граблі, знову будуть голосувати за Бобчинського чи Добчинського – за будь-кого, хто за «Единую Россию», «русский язык» і за «русскую церковь». Або за комуністів, при яких так «гарно» жилося, хоча саме комуністи руйнували храми, скидали хрести і нищили священиків, які відмовлялися співпрацювати з КДБ. І про те, що нинішні комуністи є такими самими капіталістами, як і, наприклад, «регіонали», навіть не замислюються. Про те, що російська церква теж тривалий час була «неканонічною» ніхто з них й чути не хоче. Як і про те, що майже кожний храм московського патріархату має свій код.

На превеликий жаль, до 5-ої колони треба віднести й освітян (не всіх, звичайно). Як вони ходять на уроки і дітям в очі дивляться після своїх мітингів на підтримку президента, якого навіть «бацька», найлєпший друг, засудив привселюдно? Їх змусили? А хто б їх змусив, якщо б вони всі разом виступили проти? А чому свого часу Стус вибрав для себе тюрму? А чому росіянин Андрій Зубов не побоявся втратити роботу? Напевно, що місце у МГІМО важить більше, ніж місце вчителя у Путивлі чи якійсь Хацапетівці. Не думайте, що діти цієї подвійної моралі дорослих не розуміють. Ось прочитайте вірша, якого написала старшокласниця однієї з шкіл ще позаторік, але все не було нагоди його надрукувати. Хто там говорить про нашу молодь, що вона така-сяка? Давайте подивимося НА СЕБЕ очима дітей. Влучно, чи не так?

Олена Долгая