Хто сіє тривогу і розбрат у Глухові? (відео)

Війна на Донбасі, яка ось вже третій рік поспіль терзає нашу державу, вважається у експертному середовищі першим військовим конфліктом, спровокованим виключно інформаційними чинниками.

Згадаймо кінець 2013 – початок 2014 рр., коли російські телеканали та газети поширювали чутки про переслідування російськомовних громадян, спорудження для них концтаборів, заборону російської мови в Україні, «фашистів» за межами Донбасу (себто, про нас з вами) тощо. Майже завжди весь цей бруд супроводжувало: «Нас никто не слышит», та «Услышьте Донбасс!». А ось нещодавно у Глухові, в низці ЗМІ, заангажованих представниками однієї політичної сили, з`явилося: «Услышать православних!». Згодьтесь, тут напрошуються певні, і, безперечно, дуже тривожні аналогії. З наполегливістю, гідною кращого застосування , всілякі «добродії» з числа прихильників Московського патріархату поширюють вельми необ’єктивну інформацію про «розкольників» з УПЦ (КП). На них наклеюють ярлики, зводять всілякі неправдиві звинувачення. І це - в умовах війни, коли й без цього забрано стільки життів, покалічено стільки душ, посіяно стільки ворожнечі! Знову, як і два роки тому на Донбасі, шельмування, навіть не опонентів - вірних іншої церкви, супроводжується закликами зберегти мир і спокій. А що, у нас якимось чином проявлявся відкритий розбрат за релігійно – конфесійною ознакою? Начебто ні, але комусь дуже вже кортить збурити людей. Офіційно зареєстрована парафія Святителя Димитрія Ростовського Української Православної Церкви Київського Патріархату діє у Глухові майже дев’ять років - на цілком законних підставах.

А тому заклики її заборонити є брутальною спробою порушення кількох статей Конституції, цілої низки законів і Кримінального Кодексу України. У парафії Св. Дмитра Ростовського періодично проводяться служби. Чи заважає це комусь? Чи були якісь конфлікти? Ні. Громада вірних Київського патріархату цілком законослухняна. Її годі в чомусь звинуватити. Це, до речі, опосередковано засвідчив і сам ієрарх УПЦ МП – єпископ Конотопський і Глухівський Роман. Після незрозумілої хресної ходи у Глухові першого квітня той зупинив своїх прибічників під міською радою, і потім, перериваючи сесійне засідання, вимагав слова перед народними обранцями. Отримавши згоду, він почав говорити про міжконфесійний розбрат на Волині - тобто за багато сотень кілометрів від Глухова. Бодай про якісь ворожі прояви з боку наших парафіян жодним чином не згадувалося – бо згадати нічого. Тепер з приводу наших реальних намірів. Реальних, а не кимось вигаданих. По-перше, ми рішучо засуджуємо силові дії, по-друге, не збираємося ні з ким судитися за церковне майно, попри те, що маємо таке право. Не наполягатимемо й на практиці почергових богослужінь, як це робиться у багатьох місцях, включно з найбільшими християнськими святинями (скажімо, у Храмі Гробу Господнього в Єрусалимі). Свою позицію неодноразово проголошували – чесно, відкрито. Тож звідки взялися чутки про спроби захопити якісь храми, хто і з якою метою їх поширював? Кому це потрібно?

Вже років двадцять різні глухівські громади УПЦ КП оголошували про наміри збудувати свій Храм, зверталися до місцевої влади, щоб їм виділили для цього ділянку, востаннє - за ініціативи єпископа Сумського і Охтирського Мефодія у грудні минулого року. Потім, через відсутність відповіді, продублювали звернення 3 лютого. Там йшлося, зокрема, про передачу будівлі по вул. Артема, 2 для реконструкції під православну церкву. Влада поки остаточно так і не визначилась: «Питання розглядається і буде вирішуватися». Це з приводу нібито «підтримки» громади УПЦ КП міським керівництвом, і, персонально, міським головою. Іншим заважають не так рішуче, як нас – «підтримують».

Щодо «розколу», християнських канонів, й т. ін., зазначу наступне. Часом заснування Церкви вважається другий день після Вознесіння, П’ятидесятниця. Тоді на Христових учнів, апостолів, зійшов Святий Дух. Вони набули здатності говорити усіма мовами, щоб нести Слово Учителя до найвіддаленіших земель і народів. Ця подія означає, що Боже благословення одержали усі мови, а не лише обрані. Так було заведено від апостольських часів. Саме тому чех Ян Гус почав читати проповіді рідною мовою наприкінці XIV ст. Папська курія сприйняла це як святотатство. Все закінчилося трагічно: і самого проповідника, і його твори було спалено на вогнищі. Ватикан згодом визнав свою провину. Дивно чути після того, що українці не мають права сприймати Слово Боже українською. Господь говорив: «Я є Істина». Та чи має право казати так людина чи група смертних?

Відомий історик Наталя ПОЛОНСЬКА - ВАСИЛЕНКО зазначає: православну єпархію у Києві засновано 867 року. Звідтоді, як відомо, вона організаційно пов’язана із Константинопольським Патріархатом. Згодом Київ став центром митрополії. І ось через 800 років, 1686 р., з порушенням усіх християнських канонів і традицій, тодішній царгородський патріарх Діонісій IV за хабар передав, а по суті - продав її московському патріарху. Ця подія схвалювалася не всіма православними ієрархами, знову і знову викликаючи бурхливі обговорення. Їм було покладено край лише 1924 р., коли Патріарх Константинопольський Григорій VІІ визнав рішення 1686 року неканонічними, надавши на цій підставі автокефалію Польській Православній Церкві. Отже, «перехід» Київської митрополії під юрисдикцію Москви суперечить і християнським канонам, і церковній моралі.

На Апостольському Соборі 51 року, через 18 років після Вознесіння Христового, святі апостоли визначили, що будь - який народ вправі мати свою окрему Церкву. Вселенські Собори визнали таке право вже за кожною державою. Незалежні патріархати утворилися, наприклад, після отримання незалежності Болгарією, Сербією, Румунією. Нашій незалежності вже чверть століття . У Глухові на це зважають? А у Києві?

Голова парафіяльної Ради парафії Святителя Димитрія Ростовського
Любов Колесникова