У що вірю, й у що - ні
Невдовзі після виборів прочитав у соцмережах ось таке з сусідньої Ямпільщини:
Вам не соромно за недільні вибори? Мені дуже соромно. Соромно навіть не
за результат, а за те, як проходила ця виборча кампанія. Соромно за те,
що нас «водили за ніс», підкупали, імовірно, обманювали при підрахунках
і, головне, за те, що ми - мешканці Ямпільщини, все це дозволили з
собою зробити. Вся країна, хай поступово, але змінюється і лише
Ямпільський район залишається все тим же.
Для вас прийнятно, коли агітація за одного з кандидатів проходить
фактично за гроші районного бюджету? Особисто для мене - ні. Ми не
маємо права закривати очі на те, що на сайті Ямпільської районної ради
(який фінансується за кошти платників податків – кошти нас з вами)
масово публікувались агітаційні матеріали за одного з кандидатів. Вже
не говорячи про робочий час високооплачуваних чиновників, який вони
проводили в агітаційних поїздках та зустрічах.
Чому ми не говоримо про те, що ремонт доріг за місяць до виборів – це подачка? Якщо були ресурси, то чому не можна було почати ремонт доріг весною? Чому НІЧОГО не робилося п’ять років?!!
Чому ми мовчимо, що «добрі справи», зроблені за бюджетні кошти, подавались виборцям як власні і тільки власні здобутки.
Моя особиста думка, що могли бути і підкупи (як мінімум, подаровані ноутбуки і холодильники точно підпадають під цю категорію). Сумніваюсь я і в об’єктивності підрахунку на окремих дільницях. Скільки вже розмов ходить про дільницю в Імшані (в 2014 році двох спостерігачів від нашої партії там виставили за двері перед початком підрахунку, сумніваюсь, що там щось змінилось).
Я вважаю, що ми зобов’язані про це відверто говорити, а інакше жодних змін у нашому Ямпільському районі не буде. Я особисто в цьому брати участь не збираюсь.
Ну що сказати з цього приводу? Скажу що НЕ ВІРЮ! Спростовую всі ці байки, бо виборча кампанія – тому сотні свідків - як зрештою й самі вибори, проводилися виключно демократично, чесно, толерантно. Згодьтеся, у нас на Глухівщині нічого подібного не було. Не було сайту від агролісгоспу, Богуци та дільниці в Імшані – бо й самої Імшани не маємо. І тому – не вірю! Ніхто нікого не підкупав, не водив за ніс і все таке інше. І ніхто ні на якому сайті жодних матеріалів на користь одного претендента в народні обранці не давав. Я їх не читав! А якщо взяти того згаданого журналіста – не вірю, що совість на гроші міняв! Він, дійсно, фаховий і дуже вмілий … журналіст - як то кажуть, «бес лести предан»; і якщо пише про одного кандидата добре, а інших - не дуже, то так їм, іншим, і треба – бо нічого поперед дієвого та успішного кандидата лізти… самі знаєте куди – до парламенту!
Взагалі, щось багато під вибори розвелося критиканів. Не випадково головний і найуспішніший претендент завчасно попереджував з приводу всіляких там провокацій. Еге-ж, купа, вибачте на слові, лузерів, мішалася під ногами, писала якісь там скарги – словом, заважала йти до парламенту тривало (вічно) успішним людям, завдяки яким маємо такі завидні стабільність і добробут останні двадцять, а то й більше років. Саме вони – сіль землі глухівської, ямпільської, середино-будської, путивльської, і протчая і протчая - винятково успішні особистості - були при владі, і який успіх, яка стабільність! Навіть не буду про її ознаки – їх і так всі бачать: прекрасні дороги, карколомне зростання добробуту - щоправда окремих – громадян. А перспективи: ще трошки – і Глухів позбудеться осоружного статусу адміністративного центру, а потім перетвориться на задрипане містечко, його лікарня перетвориться на хоспіс.
…. Ой, куди мене понесло, про що ти розпатякався тут, дурню!
Припускаю, якийсь зловмисник може тут висловитися на рахунок, що дивіться, мовляв, поки вам не повилазило, вкидавачі «лівих» бюлетенів. Хай що хоче бажає – я йому не вірю!
І річний ВВП на душу населення (для тих, хто не розуміє: вартість вироблених і офіційно обрахованих за наведений термін товарів та послуг пересічного громадянина тієї чи іншої країни) , певен, саме у нас вражаючий. Деякі брехуни, правда, верзуть про якісь чи то 800, чи 1200 $ на рік – як у африканських Лесото-Зімбабве, при понад 8000$ середнього в Україні та світовому показнику понад 16000$, але я їм категорично не йму віри, і все!
Втім, відволікся дещо, повернемося до наших баранів … себто виборів. Я не вірю, що на невідомо де і коли роздрукованих агітаційних матеріалах одного з відомих кандидатів у народні депутати, все зроблене у наших місті та районі за кошти місцевого та районного бюджетів, подавалося як його особиста заслуга. Певен, це брехня! Так само, що в деяких селах прибічники цього ж кандидата влаштовували гучні бенкети для місцевих, прозоро натякаючи, від кого таке щастя й за кого слід голосувати – НЕПРАВДА, НЕ ВІРЮ! І що окремі сільські голови отримали по 20 ( а хтось з їхніх колег і по 30) тисяч у вітчизняній валюті, щоб пройшов той кандидат, а не інший, не вірю. Відповідно, не вірю й у додаткові двадцять тисяч після успішного голосування. Раз так, просто не можу, не повинен вірити, що другу половинку отримали далеко не всі з так щедро обдарованих. Не вірю, і крапка! Не вірю, що на дільницях, де головували представники Опозиційного блоку, голосування навмисне затягувалося до двох-трьох годин ранку, тоді як багатьом іншим, з приблизно такою ж кількістю виборців, вдавалося вправитися до опівночі. Це, напевно, взагалі якась підла брехня, коли взагалі не диверсія!
І не повірив, коли побачив відео з дільниці, як пояснили, на все тій-же Ямпільщині, де, судячи з усього, в день виборів, після 20:00 члени комісії відривають корінці бюлетенів, заповнюють їх, а потім товстелезними стосами кидають в урни. Не вірю, бо як казав відомий Козьма Прутков: «Если на клетке слона найдеш надпись «буйвол» - не верь глазам своим!» . Вірити треба тільки тим, хто, працюючи на власну кишеню, багато віщує з соціальних мереж про свою щоденну пітливу роботу на благо міста…
Не вірю, не вірю, не вірю – ну майже як не йме віри «вата», що росіяни у Донбасі вбивають наших хлопців.
І знову, вибачте, відволікся. Написав багато, у що не вірю, і жодного слова, що йме моя віра. Так ось: вірю що у цьому парламенті з`явиться критична маса народних обранців, які зрештою зроблять так, аби їхні наступники йшли до Верховної Ради не заради горезвісної недоторканості чи вирішення своїх шкурно-кланових питань, а, як мінімум, писати нормальні закони для країни. Щоб вона, нарешті, вирвалася з пітьми вічного пострадянського гармидеру, що, схоже, дуже припав до смаку деяким «успішним» добродіям.
Рон Махматкуллін