Лист в редакцію
«Доброго дня, шановна редакціє газети «Кур'єр»! Три роки тому пішла з життя моя мати. Оскільки її батьки та два брати поховані на Усівському кладовищі, ми вирішили поховати там і її. Місце нам виділили на околиці дороги, там була лощина, але ми її вирівняли, завезли землі. З одного боку, це добре – не треба йти всередину, але це додало певних проблем. Люди, котрі прибирають могилки, виносять сміття на околицю, не враховуючи, що тут вже пішло повне «заселення». Я викошую бур'яни в радіусі 10 метрів, роблячи це як для себе, так і для людей. Під час косьби коса находить на камінь і інші викинуті тверді речі, тільки приберу – а воно повторюється знову. Люди ставлять пам'ятники, замінюють на нові. Ось один стандартний епізод: встановлювали пам'ятник метрів 10 у глибину, пісок та щебінь насипали у двох метрах від могили матері. Біля цього пам'ятника – чистота та лад, а трішки далі залишки будівельного матеріалу так і лежать.
Якщо розглянути це питання з точки зору психології й лаконічно коротко відповісти, нічого не треба прибирати, в нас порядок. А далі на цю купу пішов наплив сміття. Люди дотримуються одного повір'я: з кладовища не можна нічого забирати. Тут же відбувається утилізація старих пам'ятників і т.д., головним принципом якого є якомога далі від себе, але ближче до когось. Й все це зветься просто – свинство. А далі буде ще цікавіше. Перший поминальний рік у відведений день ми прийшли на кладовище поспілкуватись з так званими «сусідами», навіть посиділи за їх столиком. Стосовно другого року, то тут все було по – іншому. Підійшовши, ми привіталися словами, які в той день заведено промовляти, але 3 жінки, що сиділи за столиком, відреагували повним мовчанням. І ось буквально тиждень тому моя тітка відвідувала кладовище і зустріла там одну з тих жінок. Остання сказала, що їм потрібно 2 місця, тож може ви посунетеся, хоча ми й самі можемо це зробити, та совість не дозволяє. Через 3 дні до мене дійшла ця інформація і я відразу ж поїхав на кладовище.
Побачене вразило до глибини душі. Невеличкий пагорб перенесений, а щоб зайняти всю територію, закопали столик і лавочку. Аналізуючи ці дії, виходить, що в даних людей помутився розум. Якщо їх не зупинити, вони завтра перенесуть могилу матері, котра не вписується в їхній інтер'єр. Ці дії я показував завідуючій кладовищем, вона була обурена. Мої товариші вирішили мені допомогти, знайти адресу цих людей, щоб поїхати та поспілкуватися. Я ні з ким розмовляти не збираюся. Про що з ними можна вести бесіду?
Олександр Кошовий
Поділитися в соціальних мережах:
Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter