Глухівський продуктовий базар: пацієнт скоріше живий ніж мертвий

3 травня, знову запрацював наш продуктовий ринок. Відправилися туди зранку: подивитися, що воно там, і, якщо вийде, придбати зернову суміш для сівби. Вийшло, хоча із деякими проблемами.

Товар виявився лише у одного з продавців. А взагалі там де спродують зерно, курчат та інше домашнє птаство, їх було обмаль – аби перелічити, вистачило б і пальців однієї кінцівки. Така ж приблизно ситуація й у інших секторах: кіоски позакривані, на місцях для овочів – фруктів – грибів – вибір геть мізерний, а між тими, хто торгує – по сім – десять метрів. Жіночка за рундуком було закинула щось про півтора метра, щоб не дихали одне на одного, літньому подружжю, що зупинилася поряд з нею. На це чоловік – здоровенький усміхнений дядечко з загорілою до чорноти потилицею зауважив, що, мовляв, його половинка диха на нього ось вже тридцять років, а він все живий - не помре і цього разу! Характерна приміта нового – чи то карантинного, чи посткарантинного буття продуктового базару – двійко чергових жіночок з пірометрами на вході. Своє завдання, вимірювання температури у відвідувачів, робили сумлінно, без перевірки не пропускаючи жодного. Люди теж вчиняли свідомо, стовідсотково «підставляючи ручку». Загальну картину дисциплінованості та порядку, зіпсував хіба високий, дещо пришелепкуватий на вигляд молодик, який після температурного контролю зігнорував прохання перевірниць надягти маску: докинувши, що він не їхній контингент. Наскільки відомо, цього дня нікого не зупинили через підвищену температуру. Ой, забув згадати про ще одну «нову» деталь - диспенсери з антисептиком, теж при вході, й ще – що до «курячо – зернового» відділу запускали по одному-двоє покупців. Також вирішив зазирнути до знайомої, котра торгує продуктами з кіоску, але у неї, як і всіх найближчих сусідів, виявилося зачинено.

 

Свою відсутність по телефону вона прокоментувала так:Стати до роботи після довгої перерви не так вже й просто, як може здатися комусь. Необхідно підвезти товар, прибрати та облаштувати робоче місце. Ну і виходити на вихідні, останнього дня трудового тижня – воно, знаєте, якось не комільфо. Загалом, хоча ринок і не тішив велелюддям та багатим асортиментом, відчувалося що він таки прокидається, або, якщо перевести все на мову карантинних реалій та книжок, які читав у дитинстві - з огляду що описане в них має очевидні паралелі з нашим нинішнім життям: «пацієнт скоріше живий ніж мертвий».