Волинцевський скарб

Село Волинцеве Путивльського району унікальне за археологічними знахідками. Поблизу нього виявлені численні залишки поселень: три – неолітичні, шість – доби бронзи, два – скіфських часів, одне – ранньослов`янське перших століть н.е., одне – сіверян та давньоруське (9-13 ст.). У 1936 році директор Путивльського краєзнавчого музею Дмитро Васильович Шарапов у своєму щоденнику «Разные заметки» залишив такі записи: 1) між Молчанським болотом і р. Горн (по дорозі із Волинцевого на радгосп Баб`є) півострів, назва урочища «Стан»; 2) круглий Курган серед болота, з нього вимиваються кості. Шечков викопував золоті прикраси; 3) декілька років тому в одному із курганів знайдено великий горщик і в ньому, крім попелу, були якісь металеві речі, - в тому числі «завитушки» із спірального скрученого дроту. Коли почав розвалюватись СРСР, земля, стіни сакральних споруд почали відкривати свої скарби, особливо це було помітно у 70-80-х роках минулого століття.

У ці роки батько і син Л-ви, жителі с. Волинцеве, під час оранки городу, що майже в центрі села, поблизу будинку священика («Попового дому»), виорали банку із золотими монетами. Батько запропонував синові віддати цей скарб державі і отримати собі четверту частину знахідки у грошовому еквіваленті. Як говорили тоді компетентні люди, - цього б вистачило на квартиру та автомобілі для батька і сина. Але син не прислухався до порад старшого за віком, злегковажив цим і, набравши в кишені декілька жмень золотих монет, вирішив розважитись. Він за безцінь продавав золоті червонці у сільському будинку культури всім бажаючим, а натомість купляв спиртне і весело проводив час зі своїми друзями. Відповідно до статті 140 ЦК УРСР, особа, яка виявила скарб, зобов'язана була передати його фінансовому органу у власність держави. У разі виконання нею цього обов'язку, їй видавалася винагорода у розмірі 25 відсотків від вартості зданих цінностей.

М. Гурець, М. Захарченко.