Історії репресованих мешканців сіл на Глухівщини

Шановні читачі! Минулого випуску ви могли ознайомитись із долею солдата Червоної Армії Позняка Петра Даниловича, що був підступно звинувачений каральними органами СРСР та розстріляний у розпал Другої Світової війни.

У цьому випуску, публікується справа та подальша доля батька Позняка Петра – Данила Федіровича. Позняк Данило Федірович 1879 р.н. мешканець села Тулиголове. За походженням з селян, за професією хлібороб, безпартійний, українець. До 1917 р. належав до куркулів (заможних людей), мав 32 десятини землі, хату, 2 амбари, 2 клуні, сарай 25х7, 2 корови, круподерку, кінну машину, 4 коней, 2 корів, 15 овець, до 15 свиней. Органами НКВС звинувачений за ст. 54 п.10, п.11, 7-а, п.13 КК УРСР у тому, що осінню 1929 р. в час хлібозаготівлі у селі Тулиголове вів агітацію серед жінок села проти хлібозаготівлі, кажучи: «якщо у нас (куркулів) заберуть хліб й у вас його не буде, то пропадемо з голоду. Здавати хліб не потрібно. За таким порядком країна не може існувати та йде до загину…». Позняк Данило ухилявся від здавання надлишків хлібу, за що його майно було продане. Коли його майно продавали, він казав: «так чинять тільки бандити, це все ненадовго, все буде як і раніше». Хату та все майно відібрали, згодом хату віддали місцевому біднякові Джурі. У час створення колгоспів, Позняк вів антирадянську агітацію серед жінок кутка, кажучи: «це будуть не колгоспи, а економії, а ви будете, як раніше, кріпаками».

Маючи надлишки хліба, їздив на Полтавщину торгувати хлібом. Під час влади Гетьманату у селі Тулиголове, був членом Спілки Хліборобів, мав зв’язок з Гетьманатом П. Скоропадського, відвідував наради на квартирі у священника Андрієвського, під його керівництвом, гетьманці повертали назад відібране майно більшовиками (червоними партизанами) у населення села. Зі спогадів Краснопольського Михайла Тихоновича: «У 1918 р. я батракував у Самоброда Прохора Онисимовича, котрий служив в червоній міліції. Коли почали наступати гайдамаки (комуністи гайдамаками називали солдатів УНР, Гетьманату) , Самоброд пішов у загін червоних партизанів, а мене залишив дивитись за його господарством. Передні частини гайдамаків, прийшовши у с. Тулиголове, забрали мене разом з конем Самоброда в обоз та погнали на Глухів, де я був два тижні. Одного разу, гайдамаки зібрали тулиголівців у Глухові на Ярмарковій площі та оголосили, що йдуть в Тулиголове на три дні повертати назад своє майно у комуністів (червоних партизанів), й погнали увесь обоз з Глухова, де був і я. З Глухова разом з гайдамаками виїхав мешканець нашого села Позняк Д., котрий, приїхавши у село, разом з гайдамаками ходив по хатах комуністів.

 

Після того як, майно було відібране у комуністів, обоз рушив до Глухова. Разом з ними поїхав й Позняк Д., котрий повернувся в Тулиголове років через два». Варто наголосити, що події відбувались у 1918 році, коли справжня, українська влада УНР та Гетьманату П. Скоропадського ще не ствердла, а більшовицька рука вже потягнулась за майном заможного селянина. Природньо, що пограбований селянин зажадав повернути своє відібране майно. На допиті, Позняк Данило відкидав усі звинувачення проти себе та не визнавав себе винним. 15.02.1930 р. визнаний винним та засуджений судовою Трійкою Рейнгардтом, Труфановим та Калиною до розстрілу. Розстріляний 13.03.1930 р. о 6 год. 35 хв. Тіло розстріляного передано землі за правилами, встановлених наказом НКЮ №-56/с. 22.06.1898 р. прокуратурою Сумської області реабілітований та визнаний жертвою політичних репресій.