Вийшла у світ книга про репресованих мешканців сіл Глухівщини

- Мої батьки родом з села Тулиголове, сам же народився у Києві, майже кожне літо проводив у селі. Зацікавився генеалогією ще з 2013-2014 року, почав збирати різний історичний матеріал, думав написати і пишу книгу про родовід. Коли інформації накопичилось дуже багато вирішив написати ще й історію села Тулиголове-Землянки, адже звідти починається моє коріння. Під час опрацювання матеріалів для історії сіл, почав досліджувати кримінальні справи, адже це дуже цінне джерело середини 20 ст. Але цих справ теж виявилось занадто багато, тому вирішив присвятити питанню репресій окрему книгу. Наразі готується доопрацювання книги, додавання інших кримінальних справ на мешканців вказаних сіл. Оскільки, при опрацюванні однієї справи, можна дізнатись десятки прізвищ, які потрібно перевірити у архівах України та РФ. Також, після прочитання книги, дехто просить дізнатись долю тієї чи іншої особи, доводиться знову досліджувати і додавати новий матеріал. Мною було вивчено більше 60 кримінальних справ на репресованих та засуджених мешканців сіл Тулиголове та Землянки Глухівського району. Інформація була отримана з архівів ГДА СБУ, Державного архіву Сумської області, а також архівів ФСБ РФ. У дослідженні показано як діяв репресивний механізм СРСР у перші роки становлення радянської влади, перед Голодомором, у час Великого терору 1937 року, долі героїв та антигероїв Другої світової війни. За невірно вимовлені слова можна було отримати від 3-х до 10-ти років таборів Сибіру чи на Соловках. Деяких мешканців відразу після нападу Німеччини на СРСР було мобілізовано до армії, дехто потрапляв у полон, оточення, дехто втікав, повертався додому, починали службу у поліції, а після відступу німців повторно мобілізовані. Отримували нагороди, вчиняли геройські вчинки але були засудженими та покарані. 

 

Позняк Петро Данилович 1916 р.н. мешканець села Тулиголове. Був безпартійним, мав освіту, за соціальним станом значився як «син куркуля». Проживав у Києві на Дарниці, працював на військовій дільниці №104. Батько Петра мав у селі хазяйство, яке було розкуркулено у 1930 році та передане до колгоспу. Він мав вітряного млина, віялку, 30 вуликів пасіки, половину молотарки. Петро мобілізований з запасу до Червоної Армії 24 червня 1941 року Дарницьким РВК м. Києва. Петро служив водієм військової частини №461 ОАТБ. 12 липня 1941 року Петро повертаючись зі Святошино в автомобілі з політруком своєї частини 461 ОАТБ, запитав, чому наші відступають. Політрук відповів, що ворог напав несподівано, а відступ це тактична необхідність. 17 липня 1941 року Петро був заарештований особливим відділом НКВС Південно – західного фронту. 25 липня 1941 року військовий прокурор постановив заарештувати Петра за антирадянські чутки, вихваляння армії нацистської Німеччини та контрреволюційні розмови. Свідком у справі проходив політрук Винник. Петра звинувачували за ст. 54 – 10 ч. 2 КК УСРС. В цей же день, його було взято під варту. На судовому засіданні Петро розповів, як за 82 км від м. Житомира до нього підійшов червоноармієць, прізвища котрого не запам’ятав, він розповів, що солдат їхньої частини був у полоні. Там у нього запитали, де він живе та відпустили. 26 липня 1941 року під час судового засідання військового трибуналу Південно – Західного фронту Петро заперечив та не погодився з показаннями свідка Винника. Винним себе Петро не визнавав. Можна уявити, що свідок Винник перебільшив або взагалі перекрутив розмову з Петром. Вироком №0063 від 26 липня 1941 року Південно – Західного фронту, Позняка Петра Даниловича на підставі ст. 54-10 ч. 2 КК УРСР засуджено до вищої міри покарання – розстрілу без конфіскації майна за відсутністю такого. 13 жовтня 1994 року реабілітований Прокуратурою Сумської області як жертва політичних репресій. Прізвище Позняка значиться на Меморіалі загиблим односельцям у Другій Світовій війні в його рідному селі Тулиголове, є також згадка в Книзі пам’яті по Сумській області, але там значиться що він загинув та зник безвісти у 1943 році, хоча насправді був розстріляним НКВС.