Глухівчанин у Туреччині: особисті враження

Подорожами до Туреччини у Глухові, звісно, нікого не здивуєш. Чимало наших земляків давно, як то кажуть, протупали стежку до цієї країни, розташованої в, без перебільшень, одному з найпрекрасніших куточків нашої планети. Тим не менш, практично ніхто з них зважив за доцільне публічно поділитися враженнями від своїх подорожей. Спробуємо порушити таку «традицію».

Починаємо з початку. Наш пасажирський «Боїнг» відірвався від злітної смуги Борисполя невдовзі після п’ятої ранку. Моє місце було біля віконечка, небо виявилося чистим, і тому можна було роздивитися Туреччину з висоти пташиного лету. Тож коли розвиднілось, припав до ілюмінатора.

Піді мною поволі пропливали вкриті густим темним лісом Понтійські гори, пустельний, помережений яругами степ Анатолійського плоскогір’я, солоне озеро Туз. Далі рельєф почав знову здиблюватися, стали з’являтися окремі цяточки деревних насаджень і нитки річкових заплав. Ще півгодини, і під нами розвернулися у всій красі, де оголені, де вкриті зеленим серпанком соснових лісів відроги Тавру – потужного хребта, що тягнеться вздовж Егейського та Середземного морів, прикриваючи від холодного дихання зими прибережну смугу. Якраз вона і є тією «землею обетованою», що притягує до себе щороку мільйони туристів з усіх куточків світу, та куди прямували і ми.

А ось проступила ніжно-блакитна смуга моря, підфарбована у рожеве вранішнім сонечком. Почали знижуватися. Внизу вже можна було розгледіти дороги, окремі будівлі, сади, великі масиви теплиць. Над морем літак заклав крутий віраж. Земля пропала з очей, в ілюмінаторі - тільки простір води. У очах зарябіло від хвиль, і виникла ілюзія, що незабаром пірнемо у товщу Середзем’я. Втім, внизу з’явився невеликий корабель з пінним слідом, й ілюзія випарувалася. За мить шасі нашого лайнеру торкнулися посадкової смуги міжнародного аеропорту Анталії. Приземлення пасажири за традицією супроводжували гучними оплесками.

Коли залишали літак, переконалися, наскільки завантажений повітряний простір над летовищем: за п’ятнадцять чи двадцять хвилин перед нами злетіли й сіли три літаки, два з яких належали «Українським авіалініям». Ще один «наш» стояв, готуючись до злету. Присутність «неньки» відчувалася й на виході. У тисячному натовпі прибулих тільки й було чути що українську, або російську з притаманними виключно нашому братові інтонаціями. Прикордонний контроль минули швидко: здається сертифікати про вакцинацію або ПЛР-тести туркам геть нецікаві. Забігаючи наперед: коли поверталися додому, склалося враження, що українські прикордонники стурбовані насамперед наявністю у земляків, які відпочили в Туреччині, саме цих документів. Чим таке можна пояснити? Від людей, що скніли у величезній черзі, можна було почути на цей предмет щось в дусі відомого прислів’я про наші головні проблеми – дороги… і самі знаєте що. Чи кого.

 Втім повернемося до головного. З Анталії ми виїхали до Аланії, де був наш готель, і, як вважається, найтепліше море, самий лагідний клімат і найнижчі ціни на все-все-все. Мені судити про це важко, оскільки окрім Аланії ніде в Туреччині не був. Що стосується суб’єктивних вражень, відчуттів - море там, дійсно, супер: тепле, лагідне, чисте. Щодо клімату, так, спека, але якось не дуже її відчуваєш: можеш годинами швендяти затишними бульварами, оглядати всілякі старожитності, ну і, звісно, шопінгувати з дружиною. Останнє, однак, будь-де для представника сильної статі – нетривіальне випробування. І звідкіля беруться у цих тендітних створінь, які ледь витримують дві чи три години «тихого полювання» не кажучи вже про денний піший туристичний перехід чи кілометровий заплив, сили на огляд десятків магазинів і риночків, снування поверхами супермаркетів, роздивляння та прицінювання без кінця-краю! Пам’ятаю, після сорока хвилин вештання чи то «Вайкікі», чи «Мігросом», геть знеможений буквально упав на ослінчик під кондиціонером. Невдовзі поряд присіла така ж сама жертва шопінгу зі скляними очима, росіянин. Півгодини ми обговорювали з ним тему надзвичайної жіночої витривалості, а потім його забрала друга половина.

З наведеного читач мабуть зрозуміє, що мій відпочинок у Аланії був досить активним. До шопінгу додалися щоденні запливи на три-чотири кілометри (у солоній воді для досвідченого плавця це не надмірне навантаження), й окремі тури. Під час першого, за тридцять доларів з носу, ми відправилися джипами на сафарі у гори, де відвідали велетенську печеру Дім, сади, де вирощується все: від звичайних яблук та груш до екзотичних для нас авокадо, гранатів, апельсинів, унабі та ще екзотичніших опунції, мушмули, бананів. Останні, до речі визрівають у Туреччині лише в цьому регіоні. Розміром вони невеликі, але надзвичайно солодкі, запашні й соковиті. І, додамо, доволі недешеві: від 8 до 15 лір (25 – 45гривень). Дуже смачні, хоча теж порівняно недешеві, й тутешні цитрусові. Коли пішло про ціни, зазначу: в Туреччині зараз праця людей цінується непогано, а тому дешевої «халяви» знайти годі. Деякі, маю на увазі якісні, продукти тут на чверть або третину дорожчі ніж у нас, дещо – на стільки-ж, а то й удвічі, дешевше. А взагалі, щоб ваш шопінг виявився вдалим, доведеться добряче походити всілякими торговельними закладами, плюс - Схід є Схід! – треба вміти торгуватися й орієнтуватися в цінах. Добре що від цього не залежить сам відпочинок, вибір готелю, all inclusive. Це вже клопіт туристичної агенції. В нашому випадку - «Гарячого Глухова», розташованого за адресою: Києво – Московська, 38, офіс 1 (ТРК «Глухів»). Тут можна знайти тур на будь-який смак, і будь-якої ціни.

 Далі були водоспади Дімчаю, а наприкінці зупинилися на оглядовому майданчику, з висоти якого чимале, з Суми, місто, вигляда таким собі мурашником на величному тлі моря та гірських долин. А як завмирає серце, коли на швидкості під сто кілометрів то пірнаєш, то вириваєшся догори серпантином у потужному позашляховику, а за декілька метрів збоку від тебе - бескеття метрів під триста-чотириста.

 Другий тур, за 35 доларів, був до Сіде – невеличкого, з Глухів, містечка, розташованого у затишній мрійливій бухті. Це – зона відпочинку для людей похилого віку, і з тугуватим гаманцем: жодних тобі супермаркетів, чистесенькі вулички, двоповерхові відреставровані будиночки в отаманському стилі, біля причалів – різноманіття розкішних яхт. Все це, звичайно тішить око, але виглядає якось миршаво поряд з залишками античного полісу неподалік. Ось той, дійсно, вражає: розкидані на десятках гектарів залишки циклопічних споруд, вистелені велетенськими кам’яними плитами проходи, цілі поклади мармурових колон, решток фасадів з розкішним кам’яним різьбленням. Поряд з руїнами – автостоянка, неподалік якої лежать в очікуванні любителів східного колориту на піску верхові верблюди. До програми також входило відвідання театру в сусідньому Аспендосі, побудованого за правління римського імператора-філософа Марка Аврелія. Ця велетенська споруда чудово виглядає, як на свій поважний вік, і, маючи прекрасну акустику, використовується за прямим призначенням. Тут дають концерти уславлені світові виконавці.

 На завершення побували ще й на мальовничому водоспаді Дюден (першому) – такому собі живому втіленні фантазій про ельфійські краї чи країну хоббітів.

Ось такою було наше перебування у Туреччині. Дуже шкода, що не маємо місця розповісти детальніше, особливо про повсякдення країни, що може й не досягла європейського рівня добробуту, але стрімко розвивається, виглядає дуже гідно, й багато в чому може слугувати прикладом для України. Втім може й не слід – краще побачити все на власні очі. Знову таки, вам допоможе в цьому туристична агенція «Гарячий Глухів».

Андрій КОВАЛЕНКО – для «Кур’єр + ТРК»