Вороги ворогами, але люди різні

Як і багато хто з нас після 24 02 22, полюбляю дивитися відео з допитами військовополонених «братанів». Переглянув вже декілька десятків, і мені впала в око певна різниця в поведінці російських контрактників та «мобіків». Перші майже завжди (виняток – хіба деякі представники кавказьких або сибірських народів) виглядають жалюгідними. Вони відразу стають у позу холуя перед нашими бійцями: становляться улесливими, запопадливими – всі оті «так точно», «никак нет», «не знал куда еду заблудился» , й інша подібна холуйська мура.

Не люди, а якесь суцільне, вибачте на слові, бидло. «Мобіки» геть інші: прості люди, здебільше роботяги; тримаються гідно, жодної плаксивої ноти у спілкуванні . Висновок може бути такий: на контрактну службу до російської армії або набирають представників певного психофізичного типу – у нормальному товаристві таких йменують негідниками - або роблять такими на службі, «ломаючи через коліно». Може звичайно мати місце і те, й інше. Чому так відбувається. Скоріше за все тому, що підлеглий – холуй і негідник – дуже зручний для офіцера-самодура (що у армії РФ на командних посадах більшість саме таких, гадаю, ні для кого вже давно не секрет). А ось для війни … самі бачимо. «Мобіки», вирвані з нормального, не армійського, життя - геть інші. Це, з одного боку, не надто добре - бо можуть воювати не за страх, а за совість. З іншого ж – дає якусь надію. Людина, яка зберігає в собі гідність, внутрішній стрижень, врешті-решт має зрозуміти, що в Україні – не їх війна. Сподіваємося й на це. Наша мета – справедливість, ворог буде розбитий, перемога буде за нами.