Заблукала в лісі

Тим паче, що з – за дерев дуже яскраво виглядала автівка, на якій приїхали. Як її можна випустити з виду – вона ж світлого кольору, та майоріє серед зелених дерев! До того ж Діма рубав дрова для костру, і чути було стук сокири. Жіночка сказала лише, що боїться тільки гадюк, тому і пішла собі, приспівуючи, обережно дивлячись під ноги, аби не наступити на змію. Конвалій ніде не було – замість них наша героїня бачила навкруги білі квіточки, тож складала букетик з них. А потім все сталося як у казці: «Йшла собі Маша, малинку зривала, боровички зрізала, і не помітила, як заблукала». Так і Орися: підняла голову, а навкруги – все таке однаковісіньке, що й не пойме, звідки вона прийшла, і куди вертатися назад. Згадала настанову Діми щодо сонця. Підвела голову – воно світить, аж осліплює, да тільки з переляку жінка не пам'ятає, з якої сторони воно було, коли та заходила до лісу! Що таке жіноча паніка – знає лише той, хто опинявся в такій ситуації, як ця Орися. 45-річна глухівчанка почала робити те, що категорично заборонено в таких випадках: хаотично бігала з місця на місце, сподіваючись знайти якісь ознаки свого перебування: зім'яту від кроків траву тощо. Все це витрачало сили зовсім не на те що треба та виснажувало.

 

Таким чином, заплуталася ще більше! Орися була без телефону, адже залишила його в машині. Що робити? Сама в лісі, з голими руками, без зв'язку. В думках миттєво промількали випадки про загублених у глухівських лісах грибників про які читала в газетах. Там йшлося про те, як один пенсіонер з досвідом ходіння по дібровах та хащах не знайшов дороги назад, його 2 доби шукали родичі, МНС – ники та правоохоронці! Так це – досвідчений чоловік, і той загубився, а що вже казати про неї, Орисю, котра в лісі буває дуже рідко, а сама по ньому взагалі ніколи не гуляла! Стало страшно та моторошно, жінка почала плакати. А потім до неї дійшло: кричати! Голосно – голосно! І вона ввімкнула свою «сирену». Сама здивувалася, який пішов лісом резонанс! А у відповідь – тиша…. Стало ще страшніше, паніка ще більша. Орися рухалася навмання, продираючись крізь густі хащі, вже не боялася ніяких гадюк – хотіла скоріш побачити хоча б якийсь просвіток між дерев, а його все не було! Пробиралася та кричала: перелякано та голосно. Аж раптом до неї донісся звук – хтось кричав здалеку.

 

Зраділа, пішла на той звук, продовжуючи кричати та кликати на допомогу. Ще трішки – і жінка зрозуміла, що то голос Дмитра, який, почувши крик, попрямував шукати подругу. Згодом глухівчанка все краще чула голос, і зрозуміла, що шанси на порятунок є, і скоро вона буде врятована! Дійсно, через якийсь час з – за дерев та кущів показався Діма, який прямував конкретно до Орисі. Знесилену від переживань та переляку жінку він ніс на руках у буквальному сенсі слова. І сказав, що більш ніколи не відпустить її в лісі ні на крок. Щодо конвалій, то, як виявилося, вони росли зовсім поруч – за машиною. Та Орися вже і дивитися на них не могла. Ось така травнева історія з конваліями……