Вони працювали на СВТ

На день Спаса, ближче до півдня біля пам’ятника відомим глухівським композиторам було незвично людно.

Тут зібралися з нагоди заснування свого підприємства до сотні представників одного з колишніх флагманів глухівської індустрії – заводу СВТ. Віг розпочав виробництво рівно сорок п`ять років тому – 1974 року. До дев`яностих на ньому збиралося складне технологічне обладнання, про яке піде трохи далі – коли ознайомимось з тим, що розповіли самі учасники зустрічі нашому кореспонденту, який побував при їхньому спілкуванні:

Олександр САВОЛАЙНЕН, колишній керівник підприємства:

- Вирішили зустрітися, телефонували, розшукували, збирали людей, тепер, ось, як бачите…Привід – рівно сорок п`ять років тому запрацював завод СВТ. На жаль, він вже припинив своє існування .

Микола СИДОРЕНКО, очолював систему постачання, головний натхненник й організатор зустрічі:

- Просто було бажання всіх побачити. Я вже двадцять років мешкаю в Одесі, але про Глухів пам’ятаю. Закликав зібратися, товариші підтримали. Хотіли поспілкуватися, дізнатися, як хто живе, як сім’ї, діти. …Питаєте, що згадується , які часи були. А такі часи, що ми були молодими, життєрадісними. На підприємстві склався дружній колектив, де кожен один одного поважав, підтримував.

Виробляли головки пам’яті обчислювальних машин, охоронну сигналізацію для МВС, товари широкого вжитку й багато чого іншого. Вважаю, завод міг працювати й понині – за умови перепрофілювання. Те що виготовлялося в 70 – 80 роки, звичайно, зараз не знайшло би збуту – бо живемо в іншу технологічну добу, але, безумовно, можна було змінити спеціалізацію. Вважаю величезною помилкою, що підприємство приватизували. Я теж був одним з семи членів приватизаційної комісії, але згоди на приватизацію не дав. Тоді вартість підприємства занизили практично до нуля. Завод оцінили, уявіть лишень, у 350 тисяч, плюс борг у 170 тисяч. У підсумку трохи більше півмільйона. Ось така доля підприємства. Дуже шкода! Я буваю на СВТ практично кожні два роки, і бачу, як використовуються його виробничі площі – всі ці склади, маленькі майстерні. Вважаю, доля заводу могла скластися по-іншому, тим більше що там було передове обладнання - термопластавтомати , револьверні станки. Втім, що сталося, те сталося.

Андрій СТЕГНО, колишній працівник заводу, в 70-ті роки:

- Сьогодні зібралися відзначити сорокап`ятиріччя заводу та згадати молоді роки. Перед очима в мене лінійки, на яких шість сотень дівчат сидять у білих косинках, з паяльниками, й виконують свою роботу.

Віктор Васильович, пропрацював 21 рік регулювальником радіоапаратури:

- Найкращі спогади про завод, прийшов зустрітися з колективом. На СВТ з 1978 року. Випускали різну продукцію: машини М 40 - 30, потім «Поиск», «Циклон», джерела живлення для обчислювальних машин, касові апарати.

Микола МАХАНЬКОВ, спочатку інженер – технолог у відділі, далі перейшов до цеху, став старшим майстром товарів народного споживання:

- Виготовляли трансформатори, блоки живлення для різної охоронної апаратури, десь близько 80 найменувань. На заводі тоді працювало близько тисячі працівників – молодих, енергійних. Були робочі місця – молоді було чим займатися: свій ансамбль, духовий оркестр. Вважаю, підприємство могло працювати й далі. Головне – там були класні специ, зокрема наладчики радіоапаратури. Вони потім розійшлися по дрібним виробництвам. Суть справи полягає в чому? Зараз вже нікого посадити за той станок, нікому навчити. Просто треба було змінити спеціалізацію.

Зазначимо, це вже друга така зустріч. Вона, до речі, супроводжувалася грою духового оркестру, який виконував хіти минулих років.

Андрій КОВАЛЕНКО