День вшанування пам'яті жертв Голодомору

Остання субота листопада – День вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932 – 1933 років. В стінах закладу Слоутського будинку культури згадали про трагічне минуле свого народу. Відеоролик відтворив сумні кадри з життя українського села та його занепад із наростанням темпів геноциду українців. 28 листопада о 16.00 жителі с.Шевченкове долучилися до загальноукраїнської акції хвилини мовчання а із настанням темряви запалили свічку на підвіконнях – на знак скорботи і пам’яті про мільйони загублених життів наших співвітчизників. До Дня пам'яті жертв голодомору працівниками Землянківського сільського клубу була проведена краєзнавча експедиція "Спомин моєї бабусі".

Опитування жителів села проводилося з метою доповнення трагічних сторінок історії та збереження пам'яті предків для майбутніх поколінь. Для дотримання карантинних обмежень опитування проводилось в телефонному режимі. Більшість респондентів пам'ятали розповіді рідних - очевидців трагедії поверхнево, але деякі спомини були детальними.. " - Валю, а що у вас у школі про голодовку розказують? - розпитувала у мене, ще у школьниці, моя баба Лизавета(Бардак Лизавета Іванівна 1910р.н) ..» - такими словами починає свою розповідь про голодомор 1932-33 років Гриценко Валентина Миколаївна. "Почувши від мене, що то був неврожай, баба гірко хитала головою і казала: «Ой, неправду вам діточки кажуть, ой неправду.. Врожай того року був хороший! А була об'явлена продразвьорстка! Сказали людям, що у Поволж'ї неврожай і треба накормить Поволж'є… Іще із осені, як почали збирати врожай, було об'явлено, щоб весь урожай здали.

І домашній, і колгоспний... Та селяни врожай трохи поділили - що здали, а що і собі залишили на зиму: і капусточки, і картоплі, і квасолі з буряком.. І от коли вже почало заходити в зиму, були організовані комсомольські бригади на чолі з районними партійними работніками … Заходили вони в кожен двір і вигребали все, що знаходили, і з погребів, і з клунь, і з хати… Останню квасолю з повітки, останні кришеники із вузлика, ВСЕ! Забирали не тільки продукти, але і інші речі (полотно, платки, шкури..) все, що можна було поміняти, або продати.. Отоді і прийшов голод! Бо людей залишили без харчів! Хто позакопував у землю подалі від хати потроху чогось, оте і залишилось. Люди збирали на полях мерзлу, гнилу картоплю, давили її, промивали крохмаль і пекли з того блинчики..

Збирали жолуді, сушили, перетирали і добавляли до муки.. В кого залишилась корова, то виживали… Хоча їжі для корів також не було, бо і сіно позабирали . Кормили соломою зі стріхи. Корови були на весну такі худі, що не могли встати, їх піднімали мотузками… Страшний був голод. Люди пухли і вмирали.» Про те, що люди "ходили пухли" і вмирали прямо на дорогах (як іти через ліс на Шостку) згадували з розповідей своїх мам та бабусь і Гайтина Віра Василівна і Науменко Анатолій Володимирович. Скільки людей померло в Землянці від цього свідомого знищення - невідомо.. Свідчення різняться кардинально: від "декількох людей", до "майже половини села"(із опитувань 2008 р.) Та скільки б їх не було, забути про них ми не маємо ніякого права! Голодомор 1932-1933 років - одна з найтрагічніших сторінок української історії, яка поглинула мільйони безневинних, - не підлягає забуттю…

Березівський центр культури і дозвілля

Поділитися в соціальних мережах:

Знайшли помилку у статті? Виділіть слово/кілька слів та натисніть Ctrl+Enter

Новина з категорії: Культура

День вшанування пам'яті жертв Голодомору

Схожі новини