Більше, ніж просто творчість: краса вишивки Глухівських майстринь

Десятого листопада у світі відзначають День вишивальниці. Це свято припадає на час вшанування Великомучениці Параскеви. Ще за часів Київської Русі її вважали покровителькою домашнього вогнища та затишку. Серед тих, кого вона особливо захищала, були вишивальниці. Параскева, стверджують історики, дуже любила рукоділля. Колись "на Параскеву” дівчата збирались гуртом та показували одна одній свої роботи, вишиті за рік.
Сучасні майстрині не поступаються талантом своїм давнім пращуркам. Про мистецтво творити прекрасне за допомогою голки та нитки "Українському інтересу” розповіли відразу кілька рукодільниць, які живуть у невеличкому козацькому місті Сумської області – Глухові.

"Мої картини – мої діти”

Валентина Петрусенко почала дружити з голкою та ниткою ще у школі. Вже у п’ятому класі вона шила для себе сукні. Тоді ж, на уроках праці, познайомилась із вишиванням. Але рукоділля довелось відкласти – почалось доросле життя, важка робота на заводі агрегатних вузлів.
Шкільне захоплення дало про себе знати лише тоді, коли жінка вийшла на пенсію. Тоді з’явилось чимало вільного часу для творчості.
"Моя знайома дала пораду: не берись за дрібну роботу – відразу починай вишивати щось масштабне. Я прислухалась до неї та взялась за картини”

 

Першими роботами, створеними руками Валентини Валентинівни, стали рушники. Їх вона вишивала на весілля своїх дітей та рідних: на білих полотнах зобразила виноград – символ достатку та родючості, традиційних лебедів – образи молодят.
"Племінниця взагалі казала, що без мого рушника заміж не піде”, – жартує майстриня.

Згодом пані Валентина почала вишивати перший пейзаж – "Зимовий вечір”. Після цієї вишивки робота пішла як по маслу: вмілі руки створювали різноманітні картини природи, літературних персонажів, тварин та людей. Загалом у колекції вишивальниці понад 60 полотен.
Вдома у мисткині можна побачити лише частину вишивальної галереї. Чимало картин прикрашають оселі інших будинків. Жодну зі своїх картин, зізнається Валентина Валентинівна, вона не продала.
"Всі питають, чи продаю я свої роботи. Але ж мої картини – це мої діти. Як я можу їх продати? Над ними стільки працюєш, у кожну вносиш частинку душі”.

Свої творіння жінка дарує близьким та рідним. Одну з останніх робіт – "Золоту осінь” – жінка презентувала доньці. Своїм онучкам до Дня народження майстриня вишила кошенят. Для онука, який живе у Києві, Валентина Валентинівна створила символічний пейзаж. Хлопець, говорить майстриня, вивчав в університеті арабську мову й міг у будь-який момент полетіли в іншу країну. На згадку про Україну пані Валентина вишила онуку березовий гай.
"Часто буває так, що я одночасно вишиваю кілька екземплярів однієї картини: одну для себе, іншу – для своїх рідних. Раніше працювала по черзі. Але згодом зрозуміла, що вдруге вишити якусь роботу не можу – втрачаю азарт”, – розповідає пані Валентина.
Найбільша гордість Валентини Валентинівни – метрове полотно "Щасливе материнство”. Над цією картиною жінка працювала понад два роки. Щоб вишивка стала "живою” та замайоріла фарбами, майстриня використала 165 різних тонів та відтінків кольорів.

Для свого захоплення пані Валентина не жаліє ані сил, ані коштів. Нитки купує лише "муліне” – французького виробництва.
"Акрилові нитки не люблю. Вони псуються під час роботи та дуже швидко втрачають презентабельний вигляд. Муліне коштують дорожче, але вони того варті”, – пояснює майстриня.
Схеми для вишивок Валентина Валентинівна шукає в Інтернеті. Любить, як сама говорить, складні роботи. Одна з робіт пані Валентини – "Дівчина у білій сукні” – виконана відразу в кількох техніках. Окрім звичайного хрестика, майстриня використала вишивку стебелем та французьким вузликом.
"Такі прийоми допомагають зробити картину більш об’ємною та цікавою”, – говорить вишивальниця.
Щоб не заплутатись у кольорах ниток, жінка створила спеціальну картотеку. Там кожен колір має свій номер. Готові роботи майстриня фотографує та вкладає у творчий альбом. Має також книгу відгуків, у якій охочі можуть поділитись враженням від полотен.

Зараз Валентина Валентинівна працює над новою пейзажною картиною. Також вона має дуже амбіційні плани: вишити кілька ікон для своїх дітей та одягнути всю сім’ю у ексклюзивні вишиванки. Останню справу пані Валентина вже розпочала. Яскраві сорочки з українськими орнаментами вже мають донька, невістка та онучки майстрині. Незабаром вишивальниця хоче створити традиційний одяг і для чоловіків зі своєї родини.

Ольга Галушко приїхала в Україну з далекого Сибіру. У Глухові жінка живе вже понад 30 років. Тут вона працює вихователькою у дитячому садочку. А у вільний час – вишиває та займається іншим рукоділлям.
"Я почала вишивати років 20 тому назад. Тоді на одній із виставок побачила вишиту картину Діви Марії. Вона мені настільки запала у душу, що я захотіла створити щось подібне”, – розповідає пані Оля.
Секрети вишивання жінці розповіла її мати.
"Вона лише показала, а я вже сама вдосконалювала майстерність. Ми з мамою трохи по-різному дивимось на вишивку: вона любить яскраві кольори, я напівтони. Щодо квітів, то мама обирає троянди, а я люблю соняхи”.

Першими картинами Ольги Володимирівни стали ікони. Їх у будинку вишивальниці чимало. Для святих образів жінка створила своєрідний іконостас, прикрасила його божником – смужкою вишиваного полотна.
Серед робіт майстрині багато пейзажів та квітів, є вишиті знаки зодіаку. Пані Оля говорить, що кожен новий рік потрібно зустрічати з малюнком його тваринки-символа.
Щодо кольорів, то у роботах Ольги Володимирівни переважають пастельні тони та голубі відтінки. Вишивальниця каже, що це не дивно: по гороскопу вона риба й дуже любить воду.

Загальну кількість картин, вишитих майстринею, важко підрахувати: їх близько ста полотен.
"Усі свої роботи я дуже люблю, адже створюю їх із інтересом, із душею. Коли я вишиваю, то у мене перестає боліти голова, стає легше на серці”, – зізнається пані Оля.
Вишиває майстриня не тільки нитками. Шість років тому захопилась бісером. Зараз у колекції пані Олі є ікони та пейзажі, оздоблені намистинками. Для своїх робіт мисткиня використовує лише чеський бісер, адже він якісний та яскравий.
Окрім цього, рукодільниця пробувала себе у шитті, макраме, навіть виготовляла ляльки-мотанки. Та, зізнається, майже всі види творчості швидко набридали. Пані Оля щоразу поверталась до вишивання.
Глухівчанці Ані Гуглі лише 16 років, але вона вже може пишатись власними вишиваними доробками. Дівчина закохалась у рукодільництво кілька років тому. Познайомилась із ним, щоправда, у шестирічному віці. Тоді маленьку Аню робити перші стежки вчила старша сестра. Але рукоділля не далось дівчинці легко.
"У мене абсолютно нічого не виходило. Я думала, що вишивання – це занадто складно, що я ніколи не повернусь до цієї справи”, – розповідає Аня.

Проте вже у школі дівчина знову спробувала взяти голку та нитку до рук і вже не змогла їх відпустити.
"Думаю, що любов до рукодільництва передається у нас по жіночій лінії. Вишивати любила ще моя бабуся – вона створювала неперевершені рушники, деякі з них досі зберігаються у нас вдома. Я планую продовжити вишивати рушник, над яким колись працювала моя бабуся. Хочу завершити її роботу”.
Однією з улюблених картин дівчини є силует відомої акторки Одрі Хепберн. Його Аня вишивала не на звичайній канві, а на тканині тілесного кольору, щоб картина була більш "живою”. Схемами вишивальниця теж не користувалась – ескіз вона малювала власноруч.

Дівчина зізнається, що більше схильна працювати з одним кольором.
"Люблю чорно-білі картини. Їх насправді легше вишивати, ніж кольорові. Проте вони є дуже стильними та вишуканими”, – говорить Аня.
У творчому арсеналі дівчини чимало й яскравих робіт: є вишиті квіти, є ікона Пресвятої Богородиці.
"Тато каже, щоб я обирала більш серйозні теми для творчості. Однією з таких є ікона. Її я вишивала у лікарні. Як не дивно, але робота далась мені дуже легко. Ми освятили її й тепер картина стоїть у домі як оберіг”, – говорить Аня.

Вона додає, що будь-яка робота вбирає у себе енергетику майстрині.
"З яким настроєм вишиваєш, така "погода” буде у домі, де "житиме” готова картина. Я завжди працюю у гарному гуморі, вишивання мене заспокоює”.
Зараз юна вишивальниця готує подарунок для мами – картину "Цариця з левами”. Але має ще чимало ідей для майбутніх творінь – напоготові лежать різноманітні схеми. Окрім цього, Аня мріє про вишиванку власного виробництва.

"Я чула, що раніше за візерунком на вишиванці можна було визначити долю її авторки чи автора. Хочу створити такий "життєпис” і для себе. Взагалі, ми з сім’єю думали про те, щоб перетворити літню кухню на невелику галерею моїх робіт. Їх би могли бачити члени родини та гості. Також буду рада показати свої роботи всім охочим”.