Варвара Ханенко: землячка, меценатка, колекціонерка

 

Розповідь доповнила одна із присутніх волонтерок Галина Мороз. Вона поділилася цікавими спогадами про своє перебування в  Оленівці на Київщині, селі, яке належало Варварі Ніколівні в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. 

        Варвара Терещенко (у заміжжі – Ханенко) народилась 9 серпня 1852 року. 

        Силами найвідомішої в історії України колекціонерки та її чоловіка Богдана Ханенко була зібрана колекція творів мистецтва, яка стала основою 5 музеїв. Проте ім’я Ханенко на довгі роки було забуте, а її архів містичним чином зник. Тільки у 1999 році Національному музею мистецтв повернули ім’я його засновників.

        Зі своїм майбутнім чоловіком, юристом Богданом Ханенком Варвара познайомилася в Санкт-Петербурзі. Вони були тонкими цінителями справжнього мистецтва. У свою весільну подорож по Італії Ханенки придбали перші раритети, які поклали початок унікальній колекції предметів мистецтва, із якої пізніше народилося п’ять музеїв. За 50 років Ханенки зібрали 1200 художніх творів, а також багату бібліотеку з мистецтвознавства.

       Водночас подружжя  підтримало традицію меценатства — вони утримували лікарні для бідних, пологові будинки, заснували торгові школи (чоловічу і першу в Росії жіночу), опікувалися археологічними розкопками та «Фондом дамського комітету» тощо. Разом з Оленою Пчілкою, Наталією Яшвіль Варвара Миколаївна підтримувала кустарний рух та намагалася вдихнути нове життя у народне мистецтво. Згодом у маєтку в селі Оленівка вона відкрила кустарну майстерню. При ній діяла і школа, де майстри передавали свої знання та уміння юнакам та дівчаткам. Головним викладачем тут був легендарний українських художник Василь Кричевський. А продукція майстринь продавалася в Лондоні, де Варвара Ханенко відкрила спеціалізований магазин українських тканин. Народні орнаменти з Оленівки розходилися по всій Європі, а  на виставці в Петрограді 1913 р. отримали золоту медаль.

           Свою колекцію зарубіжного мистецтва Богдан Ханенко заповів Києву. З однією умовою – музей має носити їхнє ім’я, а Варвара Ханенко має залишитися довічним розпорядником колекції та будинку. 

         Варвара Ханенко звернулася в 1918 р. до Української Академії наук з проханням прийняти подарунок на умовах її чоловіка. За більшовиків зібрання було спочатку названо «Другим державним музеєм», потім йому було повернуто ім’я засновників, але згодом це рішення скасували «за відсутності за Ханенками революційних заслуг, так чи інакше пов’язаних зі служінням пролетарській культурі».

         Варвара Ханенко цього не застала – вона померла 7 травня 1922 року і була похована на території Видубицького монастиря біля свого чоловіка. Останні роки вона доживала у своєї служниці – бідна, хвора, всіма забута. Довгий час на могилі Ханенків стояв лише дубовий хрест із написом: «Ханенкам від Дуні».

     Дочка своїх батьків, ідеалістка, палка шанувальниця старої християнської ікони Варвара Ханенко в житті обрала жертву. Як уже потім, по її смерті просто і вичерпно пояснив хранитель музею Сергій Гіляров – «Вона не хотіла лишати Київ і Музей, який був для неї дорожчим за саме життя».

         У наш час імена київських колекціонерів та меценатів Богдана та Варвари Ханенків все більше утверджуються у свідомості громадськості.

         

Бібліограф Глухівської публічної бібліотеки Ніна Бойко підготувала бібліографічну пам’ятку «Варвара Ніколівна Ханенко – відома меценатка».  Більше про життя та діяльність нашої землячки Варвари Ханенко користувачі бібліотеки  мають змогу прочитати в книгах: «Україна:хронологія розвитку. Імперська доба»; Абліцов В. «Україна. Меценати»;