До нас прилетіли снігурі
Ось і дочекалися. Перші найяскравіші зимові птахи прилетіли до нас з північних лісів дещо пізніше, ніж звичайно. Важко сказати, з чим пов’язана ця затримка, але є така народна прикмета, що коли вони запізнюються з прильотом, годі розраховувати на ранню весну. Перші невеличкі зграйки – по п’ятеро - шестеро червоненьких посланців північних лісів помічені біля поліклініки, на пагорбах Валової. Вони ласують насінням американських кленів. У наших краях їм також смакують бруньки, плоди калини та горобини – причому не м’якуш, а, знову – таки, сім’я.
З недавніх пір у історії з цими, взагалі, дуже далекими від політики птахами (це тобі не орли з орланами, що обсіли ледь не половину гербів країн світу) з`явився й ідеологічний підтекст. Все почалося з розтиражованої «киселльофф – ТБ» гібридної казочки про «підступних викладачів – бендер», які навчають школярів вбивати снігурів – за те, що ті – кольору російського прапора, а синичок – навпаки, підгодовувати, бо вони пофарбовані природою під український стяг».
Що цікаво, багато хто з наших сусідів повірив у цю нісенітницю. Один знайомий, який відвідував свою російську рідню, розповів мені, як на одному з наших прикордонних переїздів з півгодини намагався переконати російського офіцера - прикордонника, що, поза всі політичні ускладнення, до снігурів у нас виключно лояльне ставлення – як у дітлахів шкільного віку, так і їхніх навчителів. У мене ж для віруючих у всілякі «скрепні» побрехеньки ще одне заперечення: оскільки наш справжній «бандерівський» прапор забарвлений у червоне й чорне, кожен свідомий український націоналіст повинен не те що вбивати – розстилати килимок перед цими пташками.
А дійсно, варто б і подбати про пернатих, причому не лише снігурів, але й синичок, горобців, щигликів. Їм цієї суворої зими довлі сутужно. Не завадило б вивісити годівнички. Пам`ятаєте, як воно було колись, як дітлашня збивала з фанери, дранки, тоненьких рейок мініатюрні навіси для пташок, як засипала туди зерно, а потім споглядала за ними. Яке умиротворення це приносило в наші душі! Воно, до речі, й зараз не завадить нам усім.
Андрій КОВАЛЕНКО
Поделиться в соцсетях:
Нашли ошибку в статье ? Выделите слово/несколько слов и нажмите Ctrl+Enter