Про батьківську відповідальність та розвиток сприймання у дітей 3–6-річного віку

Дитяче сприймання завжди пов’язане з діями, виразником яких у нашій мові є «дієслово». Дитині цікаво, коли «хтось» біжить, «щось» гуркоче, деренчить….За такими діями завжди знаходяться конкретні предмети, які будуть для дітей дуже привабливими, а значить, цікавими.

Дитина ніколи не буде задовольнятися лише одним розгляданням речей (істот), а обов’язково схоче їх торкнутися (наприклад: погладити кішку чи собаку); кинути предмет, постукати ним або об нього (так розвиваються просторові уявлення); лизнути його (мило, яблуко, полуницю, пальці, зрештою – будь-що, що привернуло мимовільну увагу). Характерно, що дорослим для розвитку сприймання дітей будь-якого вікового діапазону важливо навчитися використовувати передусім ті природні матеріали, на які часто навіть не звертається увага. А даремно! Візьмемо, для прикладу, звичайне яблуко, пізнавальна роль якого в науці є дуже цікавою. Отож розкажемо про його «шість вимірів»:

Вимір 1. Корисна інформація . Дайте дитині яблуко. Нехай вона його погладить. Відзначте, якою на дотик є шкірочка яблука (гладенька, жорстка, тепла, холодна). Порівняйте її, наприклад, із персиком чи іншим фруктом, відомим дитині. Скажіть, що шкірочка яблучка, так само як шкіра у людини, виконує захисну функцію: у яблучка вона захищає його м’яку серединку від дощів та пекучого сонця. Нагадайте і покажіть, що в деяких плодів, наприклад у горіхів, шкірочка така товста і тверда, що через міцність її називають «шкарлупою». А ще зауважте, що шкірочку яблучка потрібно обов’язково з’їдати, бо ній багато поживних речовин, які, дуже знадобляться, щоб стати дорослим. Хто яблучка їсть, той обов’язково буде здоровим, та ніякі труднощі йому не страшні, оскільки матиме міцне здоров’я. А в «здоровому тілі – здоровий дух»! Однак мало їсти яблучка… Потрібно ще й оберігати яблуньку (наприклад, поливати в спеку), не ображати її (не ламати гілля): тоді вона однаково буде дякувати дітям і дорослим смачними соковитими плодами.

Вимір 2. Форма і вага. Тепер дитина нехай обмацає яблуко і визначить його форму (куляста, трикутна, квадратна тощо). Потім почергово спробує в долонях, відчуваючи вагу яблука (важке, легке). У якій руці легше (важче)? А тепер спробуй обхопити яблучко пальцями (однією рукою; обома). .

Вимір 3. Кольори . Разом із дитиною піднесіть яблуко ближче до очей. Зверніть її увагу на поверхню яблука (блискуча, матова, блякла, рівна – нерівна…). Потім визначте особливості кольору (однотонний, червоний, зелений, з червоними боками, з цяточками…).

Вимір 4. Запах . Тепер разом нюхайте яблуко й спробуйте описати його аромат (терпкий, солодкуватий, сильний, трохи терпкий і солодкуватий одночасно, медовий, трав’янистий…). Потім, щоб підсилити аромат, надріжте яблуко і обов’язково запропонуйте дитині спробувати. Знову разом нюхайте яблуко (повторіть цю ситуацію).

Вимір 5. Смак. Наголосіть, як апетитно хрумтить яблуко, коли його надкушують. А яка в нього соковита, біла, тверда або пухка м’якоть! А яке ж вона смачне! Що тобі нагадує смак цього яблучка?

Вимір 6. Порівняльні характеристики . А якщо яблучко дуже обережно надкусити, то можна дістатися до насіннєвої коробочки. Разом вивчайте її будову, вміст, кількість насінин, їхній колір. На що схожа ця коробочка: можливо, на ліхтарик чи м’ячик, а насіння – на іскристу крапельку води? Яке її значення? Чи однакові насінини у всіх яблук? А яке насіння в інших плодів?

На основі обов’язкового змісту цих «шести вимірів» активно разом із дитиною фантазуйте в кожному вимірі, шукайте нову інформацію.

Тепер висловимо кілька побажань: 1) обов’язково розпочинайте заняття із смачних і привабливих на вигляд плодів; 2) врахуйте, що дитина може відразу не виконати всі «шість вимірів», тобто Ви отримали сигнал про рівень розвитку її довільної уваги, яка є необхідною умовою розвитку сприймання; 3) у зв’язку з цим, «тримайте» в пам’яті дитини основну схему кожної вправи, наприклад: щоразу, коли в її руках опиниться певний предмет, спонукайте до самостійного пошуку його властивостей (тим самим Ви розвиваєте зв’язне мовлення); 4) при нагоді (краще в побутовій ігровій ситуації, але без примусу!) знову поверніться до «шести вимірів», обов’язково відзначивши дитині її попередні успіхи; 5) у спільній діяльності дорослий має сам активно виявляти зацікавленість до предмета (події, явища), бути терплячим, а головне – знаючим: щоб його інформативність була невичерпною, що діти завжди схвально оцінять (і – навпаки), розглядаючи для себе компетентність дорослих як важливу складову їхньої авторитетності («мої батьки багато знають!»).

Отже, будь-який життєвий факт у психічному розвитку людини має свою глибоку, часто – неусвідомлену, причинність (інакше кажучи: будь-що у житті не минається безслідно).

В.Поліщук – доктор психологічних наук, професор, завідувач кафедри психології Глухівського НПУ ім. О. Довженка