Чи така вже погана наша незалежність?

Багато критиків нашої державності, причому майже всі – виключно з благих міркувань, закидають нам приклад Польщі: там, мовляв з 90-х років змогли добитися таких вражаючих результатів у економічному поступі, а ми все топчемося й топчемося. При цьому опускається така, як на мене, досить важлива деталь: Польща на 1991 рік мала більше ніж 70 років державної незалежності, а Україна – самі розумієте… Отже, порівнювати країни у одному часовому вимірі не дуже правомірно. Тут, мабуть, варто придивитися до т. зв. другої Речі Посполитої, скажімо, 20- річного зразка (25 років – 1943 р. – період фашистської окупації, не надто нормальний рубіж для будь-яких історичних співставлень).

На користь обраного нами методу порівняння і те, що до 1914 р. польські землі, особливо зі складу Російської Імперії, мали дуже великий промисловий потенціал – цілком співвідносний, з тим, що в Україні на 1991р.

Отже що являла собою Польща зразка1938р.: - Національний дохід на душу населення майже у 10 разів нижчий ніж у США – практично те саме, що й нинішня Україна; - падіння виробництва, у порівнянні з 1913р., кам’яного вугілля – на 7%; бурого – 95%; нафти – 54%, а продуктів її переробки – 53%; газу – 15%; свинцевої руди – 23%; чавуну – 17%; сталі – 14% (цікаво, що залізної руди при цьому стали добувати на 77% більше – класична «колоніальна» тенденція, яка, хоч і не в такому масштабі, притаманна й теперішній Україні), суперфосфатів – 10%, цукру – 14%, текстилю – цілих 33%. Понад 40% населення Польщі перебивалося в однокімнатних квартирах. Чи не правда, якась до болю знайома картина!

Перелік можна продовжувати, додавши до нього такі близькі нам соціальні «принади» як розквіт корупції, інтенсивний виїзд громадян за кордон тощо. Вийти з цієї скрути країна змогла лише наприкінці 50-х років, за правління комуністів.

То що ж, нам чекати ще довгих двадцять років? Та ні, мабуть зможемо «пробитися» швидше. На відміну від поляків, українці, хоч і з втратами, але змогли відстояти свою землю у боротьбі з підступним ворогом. Наша економіка, як її не товчуть зі Сходу та Заходу, ніяк не бажає вмирати – лише ховається в тінь. В Україні, нарешті, вчаться самі поборювати корупцію. І, головне, наш народ, як і колись поляків, навряд вдасться зламати чи розбити, за національною, культурною, чи класовою ознакою. Попри все – він єдиний, і поволі гуртується у громадянське суспільство. Це помітно навіть у Глухові – варто лише уважніше придивитись.

Андрій Коваленко